Хактеристика Ромео

Ромео Монтеккі- один з головних героїв трагедії. На початку п’єси - це юнак, якого цілком поглинає надумана пристрасть до Розалінди, нісенітній і неприступній красуні. Про свою любов до неї Ромео озивається з гіркотою й цинізмом молодика: “Що є любов? Безумство від вигару, гра вогнем, що веде до пожежі”.

Однак Ромео уперто продовжує домагатися від Розалінди взаємності, хоча всі його друзі не схвалюють його вибір. Все говорить про те, що пристрасть Ромео штучна, що він видумав собі предмет для поклоніння. Чому? Швидше за все, з тієї причини, що в навколишній дійсності його нічого не розважає. Він байдужий до ворожнечі між сім’ями Монтеккі й Капулетті, йому далека спрага перемоги над ворогом, йому претит убивство У цьому світі він шукає те, що вище миру, але душа його ще недосвідчена й готова прийняти за любов звичайне захоплення.
Будучи натурою палкої й мрійливою, Ромео з усією наївністю юності намагається розігріти в собі почуття поверхневої симпатії, перетворити його в полум’я всепожираючої пристрасті. Шекспір нічого не говорить про причини, що спонукують Ромео шукати прихильності в Розалінди, але можна здогадатися, що, по суті, він шукає не любові, а самоствердження, неусвідомлено сподіваючись на те, що перемога над холодною й гордовитою дівчиною допоможе йому вирости в очах своїх друзів і у своїх власних. Із самовпевненістю молодика він виносить вирок любові: 

“Любов ніжна? Вона груба й зла.

І колеться, і жжется, як терник”. 

Але його злі й пихаті мовлення смішні, тому що, як тільки він відкриває у своїй душі справжнє почуття до Джульєтти, він миттєво забуває про Розалінду. Цього разу його любов - справжня, а не мнима, тому що вона повністю перетворює світовідчуття Ромео. Відтепер він бачить світ і себе в ньому іншими очами. Любов, піднімаючи його над дійсністю, не відриває його від життя, навпроти, наближає до неї й дозволяє побачити все в яснім світлі.
Ромео від природи наділений тонким і чуйним серцем, він здатний передчувати своє майбутнє. Коли він у компанії із друзями й родичами намагається проникнути переодягненим на свято в будинок Капулетті, їм оволодіває неясне відчуття лиха: 

“Невідоме щось, 

Що заховано поки ще в тьмі, 

Але зародиться з нинішнього балу, 

Передчасно вкоротить мені життя

Провиною якихось страшних обставин”. 

Ромео намагається боротися з долею, але страсті беруть над ним верх. Навіть знаючи, що він губить себе, Ромео б’ється на дуелі з Тибальтом, братом Джульєтти, і вбиває його, підкоряючись сліпій спразі помсти, що сам же глибоко нехтує. Шекспір не мораліст, і його герої ніколи не бувають або позитивними, або негативними.
Ромео, хоча й мимо своєї волі, стає причиною загибелі Меркуціо, якого Тибальт смертельно ранить з-під його руки. 

Перед тим як випити отруту на могилі Джульетти, Ромео, що збожеволів від горя, приймає виклик Паріса й убиває ні в чому не винного юнака. Симпатії читача безумовно на стороні Ромео, але автор, малюючи трагічний шлях його життя, показує, як згубні страсті і як вони владні навіть над такою світлою й піднесеною душею.